Поблизу Тернополя у лісочку була провокаційна криївка НКВД. Коли везли політичних в’язнів з Бережан чи Зборова, то чекісти, під маркою УПА, нападали на автомашину і “визволяли” в’язнів. Заводили до бункера і “обробляли” так, щоб люди “розкололися” і видали, хто вони, з ким зв’язані. Енкаведисти під маркою УПА там же вчиняли суд над нібито зрадниками ОУН-УПА.
Про таку пастку-бункер розповів мені мій близький приятель-побратим Степан Савчук (з-під гори Таньки, така є гора в Надрічному). Степан був добрим цимбалістом; ми грали в одній капелі. От він поділився цією таємницею (хоч дав підписку про нерозголошення). Після відбуття у таборах більшовицького ГУЛАГу Степан побував у цьому бункері лжеповстанців, які його тут колись тероризували.
Був арештований Степан у школі за приналежність до молодіжної мережі ОУН і за розповсюдження листівок з правдою про совєтський союз. У Надрічному було багато національно свідомих молоденьких українців, деякі ще живуть, донині зберігши свою гідність націоналіста. Після арешту Степана запроторили у Львівську пересильну, яка була переповнена в’язнями.
Пізніше була холодна камера, на стіні якої висів дерев’яний хрест, його зробив хтось з попередніх арештантів. Наглядачі-конвоїри не забороняли молитись (“пусть моляться бандери”). Щоранку – шмон (обшук), після сотень обшуків, далі обшук у закритій камері. Не дозволено абсолютно нічого. Виглядало все так, як у журливій пісні ОУН-УПА з тих жорстоких 1945-1947 років:
Сиджу на дерев’яній лавці,
Кайдани на руках дзвенять,
Світа не бачу, лиш високо
Маленькі віконця блищать.
Ой зійшов місяць, зійшов ясний,
Світить на кам’яну стіну.
Я прошу: місяць, зійди вище,
Скажи про Вкраїну мою.
Що там чувати на Вкраїні,
Чи ще мордують і кують,
Чи над невинними друзями
Свіжі могили знов ростуть?
Ой зійшло сонце, зійшло ясне,
Світить на кам’яну стіну.
Я прошу сонця, – зійди вище
Суши на пальцях кров мою…
– Кусочок обгризеного олівця в’язні клали на перехрестя хреста, і цього нашого скарбу наглядачі ніколи не знайшли. Коли ми вивантажували з вагонів цемент, то ховали куски паперу із цементних мішків, на них потім писали листи тим огризком олівця з перекладини хреста. Робили трикутнички, писали адресу і, коли виводив конвой на вантаження дров на платформи, між дровами залишали листи. На волі, поза зоною, добрі люди (якщо траплялися такі) відправляли зеківські листи до наших родичів і близьких…
Сім років томився Степан Савчук, там залишив своє здоров’я і юність. Пішов з життя, залишив для родини біль і скорботу. Ми так багато повинні були зробити щодо розкриття більшовицьких злочинів.
Про бункер під Тернополем, де були провокатори-енкаведисти і вербовані сексоти, розказував ще наш сусід, який повернувся із Сибіру. Оповідав, як його там мучили, допитували, не сподівався вийти звідтіля живим. Це був Ворона Тимофій.
Олекса МАСНИЙ,
с.Біще
Схожі публікації
Дрищів-Надрічне в Літописі УПА: Том 50
Дрищів в Літописі УПА: Том 49
Біщівська парафія