Пам’яті Василя Савчука [Ірина Драбик]

Кожен із нас сідає в поїзд свого життя…
Зустрічаємо наших батьків і думаємо, що вони будуть завжди з нами в дорозі.
Але на якійсь зупинці вони вийдуть і ми повинні продовжити нашу подорож без них.
До потяга входитимуть багато пасажирів: наші друзі, брати й сестри, кохання нашого життя.
Багато хто виходитиме і залишатиме після себе величезну порожнечу, деяких ми навіть не помітимо, що вони вийшли.
Це подорож повна радості, печалі, зустрічей і втрат. УСПІХ полягає в тому, щоб з кожним перебувати в добрих стосунках.
ЗАГАДКА в тому: ми ніколи не дізнаємося, на якій зупинці маємо вийти самі.
Тому ми повинні жити, любити, прощати і завжди робити найкраще.
Бо коли настане момент, де ми мусимо зійти і наше місце спорожніє, від нас мають лишитися лише гарні спогади…і назавжди в потязі життя далі подорожувати.
Я бажаю Вам, щоб ваша подорож з кожним днем ставала прекраснішою, щоб у вас у багажі завжди були любов, здоров’я, успіх і благополуччя!!!
Велике дякую всім пасажирам у поїзді мого життя!!!
Сьогодні спорожніло місце у моєму поїзді. На зупинці вийшов Василь Савчук , прекрасна людина, яку я знала усе своє життя.