Надрічне | Бережанська громада | Тернопільська область

Назва поселення походить від слова «дръще» – трясовина, багно, бездоріжжя. За іншою версією, село виникло завдяки невеликому дріжджовому виробництву, що в давнину діяло на березі Золотої Липи, поблизу горба Хім. У минулі часи внизу села розливався став. Найперші жителі поселилися на правобережжі, на високому схилі; нижче починалися трясовина і вода. Східну частину села донині називають За ставом.

На лівому березі обійстя були розташовані значно вище, ніж теперішні, на пагорбах. Також у давнину в Дрищеві розвивалося суконне виробництво. Сукно на стадії виготовлення збивали під проточною водою на шлюзах греблі на р. Золота Липа. Згодом русло ріки спрямували ближче до східної частини села і, насипавши греблю, поставили млин.

Перша згадка про село датована 1420 р., коли король Владислав Яґайло грамотою від 8 листопада надав Дрищеву маґдебурзьке право. Тоді власником села був Іван Лабонта. Згодом Дрищів згаданий у документах під 1530 р. і 1626 р. – як село, котре повністю знищили татари, а згодом перенесене на 2 км на північ.

До 1700 р. в Дрищеві діяла дерев’яна церква святого Миколая, про що свідчить напис; реставрована 1989 р. За переказами церква куплена в Рогатині, у ній хрестили Настю Лісовську (Роксолану). В 1847–1848 рр. дяком і учителем у школі був Л. Дячинський; у 1872 р. – парох села – о. Н. Стисловський. Улітку 1894 р. через Дрищів подорожували письменники Іван Франко, Сильвестр Лепкий і Андрій Чайковський.

Під час Першої світової війни у Дрищеві перебували російські, мадярські (угорські), чеські та польські війська. У Леґіоні УСС і в УГА служили 20 жителів: Григорій Білан (1899–1986), Григорій Вдовин (1888–1970), Микола Лебідь (1895–1986) та інші. Після війни діяли філії товариств «Просвіта» (1905), «Луг», «Союз Українок», «Сільський господар», а також аматорський драматичний гурток, хор, кооператива.

У 1928 р. створено осередок УВО (голова Павло Підлужний), що 1930 р. переріс у клітину ОУН. Цього ж року село кілька разів потерпіло від наскоків польської поліції, яка проводила пацифікацію. Були розгромлені читальня, кооператива, а десяткам літніх і молодих людей заподіяні тілесні ушкодження.

У 1930-ті рр. відновила роботу читальня «Просвіти» (очільник Іван Галушка), яку навесні 1939 р. польські шовіністи дощенту спалили. 19 вересня 1939 р. в село вступив підрозділ Червоної армії, а 1 липня 1941 р. Дрищів окупували німецькі нацисти. Під час окупації:
велику групу молоді відправили на роботу в Німеччину.
На фронти німецько-радянської війни зі села мобілізовано 35 жителів; 29 із них загинули або пропали безвісти у Червоній армії.
Радянська влада репресувала, згодом реабілітувала 17 осіб. В ОУН і УПА воювали 25 осіб; 19 – репресовані: Іван Дупай, Леон Кіналь, Василь Ковальчук, Катерина і Ярослав Савчуки, Іван Шагай, Ярослава Шагай та ін.; родина Лещишиних вивезена у Сибір.
Після війни в селі проводили облави на вояків УПА; під час однієї з них, 6 квітня 1946 р., від ракети, що її пустив офіцер підрозділу НКДБ, спалахнула хата, вкрита соломою, полум’я перекинулося на інші господарства; внаслідок цієї пожежі згоріли дощенту 27 господарств.

24 листопада 1949 р. засновано колгосп, осередком господарства якого став напівзруйнований колишній фільварок. У 1950-х рр. відбудовано млин, котрий зруйнували німці, зведено кілька фермських приміщень, налагоджено видобуток каменю з місцевого кар’єру. Протягом 1974–1975 рр. у Надрічному побудовано двоповерхову школу (нині 1–2 ступенів). 1987 р. здано в експлуатацію Будинок культури.

ПАМ’ЯТКИ:
хрест на пам’ять про скасування панщини в 1848 р. (1899);
дерев’яна церква святого Миколая (1700, реставрована в 1989);
церква святого Йосафата (2000);
пам’ятна гранітна таблиця із зображенням митрополита Спиридона Литвиновича (2010);
статуя Матері Божої (1993, до 2-ї річниці незалежності України).

Діють ЗОШ 1–2 ступеня, дитячий садок, Народний дім, бібліотека, фельдшерський пункт, бібліотека, поштове відділення, торгові заклади, сільськогосподарське підприємство, ТОВ «Крона». У 1979 р. прокладено водогін, 1980 р. – село газифіковане і телефонізоване. 8 лютого 1994 р. створено селянську спілку «Надрічнянську».

Серед відомих людей Надрічного:
Степанія Білик (1967 р. н.)– кандидат технічних наук, доцент Бережанського агротехнічного інституту;
Василь Вдовин – інженер-нафтовик;
Степан Галушка – колишній директор місцевої загальноосвітньої школи, один із ініціаторів будівництва в селі церкви, школи і Народного дому;
Степан Дидик (чернече ім’я – Созонт; 1875–1950) – релігійний діяч;
Михайло Драган – кандидат фізико-математичних наук, доцент Луцького державного технічного університету;
Василь Кіналь (1913–1994) – лікар, громадський діяч;
Спиридон Литвинович (1810–1869) – митрополит Галицький;
Галина Наконечна – кандидат філологічних наук, доцент НУ «Львівська політехніка»;
Степан Рибій – юрист;
Василь Савчук (1944 р. н.) – журналіст, літератор, краєзнавець, громадський діяч, автор книг:
«Надрічне – село над Золотою Липою» (Бережани, 1994),
«Митрополиче село Дрищів–Надрічне» (Тернопіль, 2007),
«Бережанська земля: храми і люди. Кн. 1» (Тернопіль, 2010)
та інших.

Геологічною пам’яткою природи місцевого значення оголошено в 2013 р. дислокації гірських порід на околиці Надрічного.

Джерела:
Надрічне [Текст] /О. Клименко, М. Ковальчук, Б. Мельничук, В. Савчук // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 410—411 : фот.
Надрічне: єднання поколінь [Текст] : [урочистості з нагоди 595-річчя села у Бережан. р-ні] // Бережанське віче. — 2015. — 18 верес. — С. 1, 5.
Надрічне – наше рідне село [Текст] : [День села] // Бережанське віче. — 2017. — 25 серп. — С. 1, 3.
“Ясні очі криниць” [Текст] : [творча зустріч з поетом, краєзнавцем, журналістом у Бережан. краєзнав. музеї] // Свобода плюс Тернопільщина. — 2019. — № 55 (12 лип.). — С. 3 : фот.
Бакович, Олена. Трактування біблійних сцен в іконостасах і вівтарях церков Східного Опілля другої половини ХVIII ст. [Текст] / О. Бакович // Історія релігій в Україні. — Львів, 2017. — Вип. 27, ч. 2. — С. 127-134.
Бідзіля, Т. Знає ціну кожній книзі [Текст] : [надрічнянська книгозбірня] / Т. Бідзіля // Бережанське віче. — 2008. — С. 1.
Вандзеляк, Г. На садочок чекали роками. [Текст] : [відкр. дитсадочку “Малятко”] / Г. Вандзеляк // Свобода. — 2013. — № 78 (27 верес.). — С. 2.
Гунька, Ярослав. Василь Савчук [Текст] / Я. Гунька // Бережанська Земля : іст.-мемуар. зб. / редкол.: Л. Бабій, В. Беднарський, Б. Мельник ; Наук. т-во ім. Шевченка. — Торонто ; Нью-Йорк ; Лондон [та ін.], 1998. — Т. 2. — С. 337-338 : фот.
Ліберний, О. Як з Бережан до літературної кадри [Текст] : [65-річчя від дня народж. журналіста, письменника, краєзнавця В.Савчука] / О. Ліберний // Свобода. — 2009. — С. 8.
Лугова, О. Сподвижницька діяльність митрополита Спиридона Литвиновича та спроба релігійного порозуміння між українцями в поляками в Галичині [Текст] / О. Лугова, Б. Луговий // Бережанська гімназія: сторінки історії. — Бережани, 2015. — С. 28-31.
Мудрий, Софрон. Митрополит Спиридон Литвинович (1863-1869) [Текст] : [народ. в с. Дрищів біля Бережан] / С. Мудрий // Нарис історії церкви в Україні. — Жовква : Місіонер, 2010. — С. 413-418.
Савчук, В. Д. Надрічне – село над Золотою липою [Текст] / В. Д. Савчук. — Бережани : [б. в.], 1994. — 110 c.
Савчук, Ю. Як у Надрічному вчетверте святкували День села [Текст] / Ю. Савчук // Бережанське віче. — 2018. — № 34 (31 серп.). — С. 5 : фот.
Фаріон, Іван. Наново перекрили церкву, в якій хрестили Роксолану [Текст] : [дерев’яна церква Святого Миколая у с. Надрічне] / І. Фаріон // Високий замок [Текст]. — 2021. — № 61 (9-15 верес.). — С. 5 : фот.
Хаварівський, У. 13. Владика Спиридон Литвинович (1810-1869 +) – єпископ помічник Львівський, титулярний єпископ Канати (1857-1863), адміністратор Львівський (1958-1960), митрополит Галицький архієпископ Львівський (1863-1869) [Текст] : [народився в с. Надрічне на Бережанщині] / У. Хаварівський // Герби Львівських владик в унії з Римом. — Т. : Новий колір, 2008. — С. 46-47.

https://irp.te.ua/nadrichne-berezhanska-gromada-ternopilska-oblast/