Сива легенда

Колись давно на всій теперішній долішній частині села Дрищів-Надрічне розливався став (озеро). Найперші жителі в давнину появилися на схилі горба під Кадубиськами, де мешкають Горіни і Лісові – на правобережжі. А на лівому боці Золотої Липи селянські обійстя розташовувалися не нижче нинішніх дворів родин Федчишиних і Ковальчуків. Нижче того рівня – починалися шуварі, трощі, трясовина і вода.
Далі південний схід (по горішній бік від теперішньої дороги на Бережани, в урочищі Скрилівське, було містечко з назвою Скрилів, Скрило або Крило чи Скриглів. У цьому місці ще донедавна виорювали палену цеглу, кам’яні плитки). Той Скрилів-Скрило і дав початок селу Дрищів, як, можливо, і Жукову. Це могло статися після його знищення ордою.
На Конюській горі, вище того місця, де починається Вдовинів Рів перші поселенці були спорудили церкву (дерев’яну). За часом, можливо, це відноситься до раннього періоду християнства на Україні-Русі, тобто до Х-ХІ ст. (Варто допустити, що попередньо у тому місці міг перебувати якийсь монах-пустельник або й кілька їх). Легенда про ту, як думається, першу сільську церкву, дуже подібна до інших легенд про зникнення храмів. Якась жінка чи дівчина, поспішаючи на молитву до церкви, об камінь на стежці збила собі палець на нозі і з болю закляла: «А бодай ти запалася!»
Церква запалася, але, як дехто запевняв донедавна, чувся з-під землі гул дзвонів на Великдень. Подібне переказують про запалий під землю монастирок у лісі поблизу Куропатників, де нині б’є джерело з цілющою водою, багатою на вміст срібла; про церковцю на х. Залужжжя коло Поручина, в місці, де, за переказами, розташовувався Старий Поручин. Це співзвучне з багатьма іншими легендами з різних теренів Галичини.
На Середніх Гонах, коло підніжжя Вдовинового Рова, в незапам’ятні літа працював дріжджовий завод. Мабуть, він був попередником того дріжджового заводу, що пізніше розміщувався на річковому скруті Їз.
За переказами, в давнину в селі набуло розвитку і суконне виробництво. Сукна чи, як казали, сукмани на якійсь стадії виготовлення збивали на проточній воді, на шлюзах, що перепиняли річку Золоту Липу коло Болотницьких (десь нижче теперішнього двоповерхового клубу). Русло Золотої Липи в той час викрутасами тяглося попід Шайдів Горб, далі – майже через теперішній центр села і Млинівку, попід східний бік г. Хім. – до Жукова. Млинівкою називається місцевість тому, що в тому місці в давні часи діяв невеличкий водяний млин. На його шлюзах і «збивали» сукмани, з яких люди шилі собі одежу.
Пізніше русло Золотої Липи спрямували в іншому напрямі ближче до східної частини села, насипали греблю і поставили новий млин з колесом-лопастями.
У Дрищеві ще перед Першою світовою війною була організована «стража пожарна». Розташовувалася вона в окремому приміщенні, т.зв. ремізі, поблизу роздоріжжя Під Когутком.