В рамках проекту “Локальна історія” працівники Бережанського краєзнавчого музею побували в селі Надрічне. Окрім інших респондентів, розмовляли з Дупаєм Іваном Дмитровичем, 1929 р.н.
Далі – пряма мова:
“Як я ходив до школи? За Польщі було три класи і один коридор. Але треба було пасти корову. А “за русских” не було коли вчитися.
Прийшли Радянські війська. А всі казали: ”А то прийшли наші братці”. У 1939 хлопчиська пішли дивитися, бо привезли фіру зброї. Пропаганда була. Тоді мало хто таке знав, думали братці приїхали і нас освободили. Хлопці так розглядали зброю, що один собі руку прострілив. Вони прекрасно відносились до населення. Під магазином стояла бочка пива і бочка вина, хлопці п’ють, хліб біленький, кругленький… Пропаганда!
У 1941 так же зустрічали німців, тішилися, що москалів прогнали. Але німці мало через село проходили. Забирали коні по селі. Мій дідусь був ковалем, то до нього водили підкувати ті коні. Німець був строгий. Нема права було щось сказати — забирали в каталажку. Не щадили, як москаль, так і він. Перші москалі в тюрмі помордували нашого народу.
Я був зв’язковим УПА. Миколу Болюха з Поручина підстрелили в Урмані. його туди послали, і він не взяв з собою автомат. Там, де квартирував, продали їх. Він кинув гранату, як москалі прийшли. Він скочив в кукурудзу і втік, забіг на подвір’я, каже :”Йди туда, і принеси, може є автомат”, бо він як скакав — то лишив автомат і відрікся. Прийшов я туди до колєги, того Миколу вже забрали. Він сумку польову лишив, а автомат вспів винести. Мішок я на плечі, а колєга був коло моста, таляпається на потоці. ми через ріку в ліс і прийшли. У 1947 — 1949 рр. я був в УПА, а в 1950 році мене вже заарештували за те, що був зв’язковим, за “бандерівщину”. В той час всіх арештували та вивозили. Сексоти продавали. Винен — невинен, то вивозили. Я попав, то вже була “малина”, як москалі казали. в 1950 — тому. Іркутська область, город Тайшет, пересильний пункт Ларинова 19. Я попав, там було дві пилорами, на лісоповал не попав. Ловили нас Львівський ешалон. Завезли нас на Урал. Поділили там — половину на Воркоту, половину — на Іркутськ. Мені дали 25 років з конфіскацією майна. Я собі вкрав роки- я з 1929 — го р.н., а написав, що з 1932, секретар сільради — дідусь мій, зробив мене молодшим, то я там як малолєтка був. Дідусь писав жалобу, і мені зняли, то лишили лише вісім років. Коли я п’ять відсидів, то два роки мені подарували. Коли відсидів половину — то трохи дарували.
Хтось підпалив пилораму, чотири склади дощок, я: “Пожарник, тривога”, то ще мені дали якусь премію – “благодарность”. Там вже сказали, що підпалювачів привезли. Посадили їх до нас. Ми познайомились. Розділили нас на колони, то як села, просто там тайга. Вітер дуже дув. Забрали мене з Вологди. Коли дідусь написав жалобу — мене зняли і пересуд робили. Так я попав швидше додому.
Чому я йшов в УПА — та я ж не жид, не німець, Українець! Моїх хлопців там не було, лише старші – Микола Гончарський (його забили в Жукові в ліску), Микола Галушків, він зараз в Потуторах, може вже й вмер, Процик Михайло (як до Лапшина йдеш, то могила його є, його там вбили — а він з нашого села), Поливка, Хараба Степан — був зв’язковим. Кличка в мене була “Незнаний”. Ходив по зв’язку Посухів — Шибалин. Казав, що рибку лапаю, сидів. Я криївки не мав, я був свобідний хлопчик, поки сексоти на злапали. Керівником був Богун від Посухова. Я тоді не знав, звідки він. Ще був Микола з Поручина. я всіх не знав, бо не треба було всіх знати. Поранений повстанець був з Поручина, а поранений в Урмані, бо Бербеца господар їх продав, він пішов рвати зуб не до Бережан, а до Поморян, а надвечір вже їх заскочили. В живіт поранили повстанця. Забрали його в Бережани, дівчина підійшла і дала йому укол, щоб не знущалися з нього. Одного повстанця ми перевозили на фірі, переодягнувши в жінку, аби доставити до криївки через сам центр Бережан. Я перевозив людей через став човном, бо не годен було перейти греблю. Татовий колега взяв мене на роботу хлопчиськом. Мені сказали перевезти людей, а сексот продав мене. Степана Савчука забрали на провокацію в Бішківський ліс в криївку. Бандерівцям дівчина принесла їсти, і Степан все розказав — за мене, і за всіх хто що робили, випустили. За метрів двісті: “Стой, кто идет?” – і забрали в КПЗ, Тоді він здогадався, що був на провокації. Степан якомусь дядькові сказав: “йди в Надрічне і скажи, що я був на провокації”. Так я був в курсі. Забрали його в Тернопіль до слєдоватєля “Будьонки”. Трьох нас — і батька і маму машиною повезли в Тернопіль. Показали йому тата і маму, і нас випустили. То було в 1949 — році. Треба було пішки йти. Після війни транспорту не було. Ми знали, що в нас в Ходачкові стрийна була, переночували, і знов пішки, коло Плотичі промайнули став та дойшли через поле. За якийсь час капітан Кравченко мене забрав до Урмані. Якийсь милосердний був — трошки вдарив, трошки — так. Потім до Бережан. А потім мене взяв до Урмані Глущенко, то з лівої руки давав так, що я ледве ходив. Слєдователь з Тернополя приходив на провірку до Степана. то Глущенко мене кинув на стіл, і бив палицею, а інші мене крутили довкола на столі. Він плюнув… А я прошу Бога, щоб ще раз плюнув до рота, бо так хотів пити, що гинув… Я думав, що то вже ВСЬО. “Стрибок” подав мені в камеру кусок хліба. Я казав, що відказуюсь по паперах, хоча було вже все написано. Ми сиділи тиждень, переслухали нас і випустили. Я йду, а де годен йти. Хтось їхав фірою на Малий Урмань — то мене підібрали. Я чотири рази сідав — не міг дойти. А вдома вже Глущенко і Будьонкін на провірку прийшли, дивились фотознімки, щось шукали. Поплескали мене по плечах і сказали : “Молодец”. Потім Львівські хлопці сказали, що Глущенка посадили за зв’язки з бандерівцями.
Колгосп був створений в 1959 — тому році. Забрали мене до читальні: “Підпиши колгосп” – забрали всьо стодола була, а хто опитав? Підписав, а попробуй було не підписати… Враг народа! Жінка не підписала, то сім років тюрми привселюдно. То Була Ганна Білик. Голова колгоспу був Жуківський (з с.Жуків), по — русскі говорив. Казали, що тоді жінку повісили в канторі. а в нас голова був Вдовин Гринько, потом на пилорамі був. Колгосп називався: “Зірка”, але я тим не цікавився…
Отака моя історія — вуйка з Дрищева…”
Схожі публікації
Дрищів-Надрічне в Літописі УПА: Том 50
Дрищів в Літописі УПА: Том 49
Біщівська парафія