НАДРІЧНЕ

НАШЕ РІДНЕ СЕЛО

Особливості становлення греко-католицького підпілля

Як відомо, 1946 року на Львівському соборі була ліквідована Укра­їнська Греко-Католицька церква (далі – УГКЦ). Церква на довгі чотири десятиліття змушена була функціонувати підпільно аж до легалізації у 1989 році. Для історичної науки важливим і водночас малодослідженим залишається формування підпільної структури УГКЦ в умовах аре­штів, переслідувань греко-католицьких священиків, ліквідації греко-католицьких монастирів у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. Історичні дослідження, пов’язані зі становленням підпільної мережі Греко-Католицької церкви у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. дозволяють також пролити світло на особливості протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади у другій половині 1950-х – першій половині 1980-х років.
Таким чином, метою статті є висвітлення підпільної діяльності греко-католиків у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. як прояв протидії релігійній політиці радянської влади у західних об­ластях УРСР.
Після ліквідації УГКЦ було заборонено проведення будь-яких ре­лігійних обрядів, релігійних служб за греко-католицьким обрядом. У таких умовах греко-католицьке духовенство мусило докладати зусиль для свого збереження в підпільних умовах.
Ще до початку репресій проти Греко-Католицької церкви архієреї розуміли, що їм належить подбати про своїх наступників. Тому до по­чатку репресій, щоб церква не залишилася без ієрархів, їх призначали або висвячували таємно. Так, митрополитом Й.Сліпим було висвячено 4-х екзархів, а Станіславським єпископом Г. Хомишиним до свого аре­шту висвячено 3-х єпископів-помічників. Подібна ситуація відбувалася на Закарпатті, де висвяченням єпископів займався Т.Ромжа. Ним був висвячений єпископ О.Хіра. Він розпочав свою діяльність капеланом єпископської резиденції, одночасно виконуючи обов’язки архіваріуса.
Проте греко-католицькі архієреї були заарештовані у квітні 1945 p.; багато із них відійшли у небуття. Ще перед судовим процесом помер єпископ Г.Хомишин, напередодні 1947 р. – перемишльський єпископ Й.Коциловський. В 1949 р. на засланні загинув єпископ М.Будка. Та­ким чином, кінець 1940 – початок 1950-х pp. виявився найважчим пе­ріодом в діяльності УГКЦ. Про це можна говорити тому, що легальна структура церкви була повністю зруйнована арештами, примусовим за­провадженням російського православ’я, репресіями проти нескореного духовенства.
Варто відмітити, що ніхто із чернецтва не зрікся свого попереднього змісту життя, а лише пристосував його до нових обставин. Цим можна стверджувати про наявність у західних областях України підпільної мережі Української Греко-Католицької церкви.
Підпільні священик діяли на території поширення УГКЦ. Напри­клад, в 1949 році у селах Гриневичі, Шумляни, Жуків Бережанського району Тернопільської обл. проводив відправи “невозз’єднаний” монах П.Савицький, в селах Надрічне і Урмань – В.Пришляк, в с. Пліхів і Краснопуща – монах Криницький. Православні священи­ки у кінці 1940 – на початку 1950-х pp. вказували на те, що в селах, де розташовані їх парафії, часто приходять проводити греко-католицькі богослужіння “невозз’єднані” священики. Так, православний священик І.Мороко із с. Нижбірки Гусятинського р-ну Тернопільської обл. вказу­вав, що в с. Васильків із Чорткова приходять священики Коржинський і Павлик. В Бережанському районі (Тернопільська обл.) також про­водили богослужіння і відправи в помешканнях невозз’єднані греко-католицькі священики. Всього ж, за даними П.Пруселіса, на 1 липня 1950 року в області залишилося 11 підпільно діючих священи­ків.
Із наукової статті викладача кафедри релігієзнавства національного університету “Острозька академія” Романа Юрійовича БОЙКА “Особливості становлення греко-католицького підпілля у другій половині 1940-Х – першій половині 1950 рр.” 
Повний текст наукової роботи доступний за адресою:
http://eprints.oa.edu.ua/492/1/2_10_3.pdf