Як відомо, 1946 року на Львівському соборі була ліквідована Українська Греко-Католицька церква (далі – УГКЦ). Церква на довгі чотири десятиліття змушена була функціонувати підпільно аж до легалізації у 1989 році. Для історичної науки важливим і водночас малодослідженим залишається формування підпільної структури УГКЦ в умовах арештів, переслідувань греко-католицьких священиків, ліквідації греко-католицьких монастирів у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. Історичні дослідження, пов’язані зі становленням підпільної мережі Греко-Католицької церкви у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. дозволяють також пролити світло на особливості протидії греко-католиків релігійній політиці радянської влади у другій половині 1950-х – першій половині 1980-х років.
Таким чином, метою статті є висвітлення підпільної діяльності греко-католиків у другій половині 1940-х – першій половині 1950-х pp. як прояв протидії релігійній політиці радянської влади у західних областях УРСР.
Після ліквідації УГКЦ було заборонено проведення будь-яких релігійних обрядів, релігійних служб за греко-католицьким обрядом. У таких умовах греко-католицьке духовенство мусило докладати зусиль для свого збереження в підпільних умовах.
Ще до початку репресій проти Греко-Католицької церкви архієреї розуміли, що їм належить подбати про своїх наступників. Тому до початку репресій, щоб церква не залишилася без ієрархів, їх призначали або висвячували таємно. Так, митрополитом Й.Сліпим було висвячено 4-х екзархів, а Станіславським єпископом Г. Хомишиним до свого арешту висвячено 3-х єпископів-помічників. Подібна ситуація відбувалася на Закарпатті, де висвяченням єпископів займався Т.Ромжа. Ним був висвячений єпископ О.Хіра. Він розпочав свою діяльність капеланом єпископської резиденції, одночасно виконуючи обов’язки архіваріуса.
Проте греко-католицькі архієреї були заарештовані у квітні 1945 p.; багато із них відійшли у небуття. Ще перед судовим процесом помер єпископ Г.Хомишин, напередодні 1947 р. – перемишльський єпископ Й.Коциловський. В 1949 р. на засланні загинув єпископ М.Будка. Таким чином, кінець 1940 – початок 1950-х pp. виявився найважчим періодом в діяльності УГКЦ. Про це можна говорити тому, що легальна структура церкви була повністю зруйнована арештами, примусовим запровадженням російського православ’я, репресіями проти нескореного духовенства.
Варто відмітити, що ніхто із чернецтва не зрікся свого попереднього змісту життя, а лише пристосував його до нових обставин. Цим можна стверджувати про наявність у західних областях України підпільної мережі Української Греко-Католицької церкви.
Підпільні священик діяли на території поширення УГКЦ. Наприклад, в 1949 році у селах Гриневичі, Шумляни, Жуків Бережанського району Тернопільської обл. проводив відправи “невозз’єднаний” монах П.Савицький, в селах Надрічне і Урмань – В.Пришляк, в с. Пліхів і Краснопуща – монах Криницький. Православні священики у кінці 1940 – на початку 1950-х pp. вказували на те, що в селах, де розташовані їх парафії, часто приходять проводити греко-католицькі богослужіння “невозз’єднані” священики. Так, православний священик І.Мороко із с. Нижбірки Гусятинського р-ну Тернопільської обл. вказував, що в с. Васильків із Чорткова приходять священики Коржинський і Павлик. В Бережанському районі (Тернопільська обл.) також проводили богослужіння і відправи в помешканнях невозз’єднані греко-католицькі священики. Всього ж, за даними П.Пруселіса, на 1 липня 1950 року в області залишилося 11 підпільно діючих священиків.
Із наукової статті викладача кафедри релігієзнавства національного університету “Острозька академія” Романа Юрійовича БОЙКА “Особливості становлення греко-католицького підпілля у другій половині 1940-Х – першій половині 1950 рр.”
Повний текст наукової роботи доступний за адресою:
http://eprints.oa.edu.ua/492/1/2_10_3.pdf
http://eprints.oa.edu.ua/492/1/2_10_3.pdf
Схожі публікації
Великдень – 2025
Плащаниця (2025)
Хресна дорога – 2025