Географічно-краєзнавча характеристика села Надрічне

Оксана Баран 

ГЕОГРАФІЧНО-КРАЄЗНАВЧА ХАРАКТЕРИСТИКА СЕЛА НАДРІЧНЕ

1. Адміністративне підпорядкування та географічне положення
Надрічне (до 1946р. Дрищів) – село Бережанського району Тернопільської області. Центр сільради.
Географічні координати: 49°32´16´´пн.ш; 24°57´29´´ сх.д.
Надрічне розташоване в західній частині Тернопільської області на відстані 45 км (вздовж «прямої лінії»), або 61 км (вздовж основних транспортних шляхів) на захід від обласного центру. Село знаходиться в північно-східній частині Бережанського району північніше міста Бережани на 12 км.
Село, так як і вся область, знаходиться у західній частині Подільської височини, а точніше у межах Бережанського горбогі’ря (Опілля). Для рельєф села і околиць характерне типове для горбогір’я чергування плоских ділянок земної поверхні з горбами.
Найвища точка над рівнем моря – гора Конюшська (400,6м), що знаходиться на східній околиці села. Надрічне розташоване на обох берегах лівого рукава річки Золота Липа, лівої притоки Дністра. Річка протікає черезез село з півночі на південь. Золоту Липу у межах села живлять численні струмки, що беруть початок на околицях. У південній частині села є ставок.
У селі клімат помірно-континентальний, з нежарким літом, м’якою зимою, достатньою кількістю опадів. Такий клімат зумовлений розташуванням села в помірному кліматичному
поясі. Повітряні маси надходять в основному з Атлантики і внутрішніх районів Євразії. Завдяки значним абсолютним висотам село одержує близько 700 мм опадів за рік, а на вершинах гряд і більше. Найбільше опадів випадає влітку, найменше взимку.
Стійкий сніговий покрив утворюється у другій половині грудня і тримається до другої половини березня. Товщина його невелика – 8-10см. Температури зими і літа дещо понижені в порівнянні з іншими частинами області. Середня температура липня становить +18,1°С, січня – -4,9°С; зрозуміло, що на вершинах горбів з висоти 400м температури мають бути нижчі принаймні на 0,6°С. Улітку температура може підніматися до +35°С, а взимку опускатися до -28°С. В області влітку і навесні переважають північно-західні ті західні вітри, а восени і взимку – південно-східні. Сильні вітри дмуть найчастіше взимку та навесні. Зима коротка і м’яка, з відлигами. Сніг тримається 80-90 днів. Весна характеризується мінливою погодою. Літо – тепле. На початку літа – короткочасні зливи, друга половина літа – суха. Перша половина осені характеризується сонячною погодою, у другій половині починаються заморозки.
Село знаходиться у зоні широколистяних лісів (чи Західноумраїнському лісостеповому краї), у межах Розтоцько-Опільської горбогірної області. Тут на сірих лісових ґрунтах сформувалися Опільські рівнинно-височинні (в минулому широколисті) ландшафти, а в заплаві Золотої Липи – лучно-лісові. Найпоширенішими видами рослин є бук, граб, сосна (у лісах) та злаки і різнотравя (на відкритих територіях). Серед представників тваринного світу поширені зайці, козуля, дикі свині, білки, лисиці, тхори, їжаки, кроти, вужі, перепілки, ластівки, зозулі, синиці, солов’ї, горобці, шпаки, сови, лелеки, ворони, сороки, пастушки, чайки польові, мурахи, мурахи-ковалі, сонечка, джмелі, лимонниці, коники стрибунці та інші.
Через село з півдня на північ проходить автодорога Бережани – Поморяни. Село має добре транспортне (автомобільне) сполучення з районним та обласним центрами, а також непоганий транспортний (автомобільний) зв’язок з сусідніми райцентрами – Козовою і Зборовом та з смт Поморяни (Львівська обл.). Найближча залізнична станція – Бережани.
Найближчими населеними пунктами є: на півдні – с.Жуків (2,6 км), на південному заході – с.Підлісне (3,6 км), на заході – с.Поручин (3,6 км), на півночі – с.Урмань (4,4 км), на півдні – с.Гиновичі (4,6 км), на південному заході – с.Біще (4,8 км), на північному сході – с.Залісся (Козівський район) (5,2км), на сході – с.Бишки (Козівський район) (6,1 км).

2. Назва поселення та його історико-географічний розвиток
Виникнення села, як і багатьох інших, повите таємницею. Перша письмова згадка відноситься до 1420 року, коли король Владислав Ягайло грамотою від 8 листопада надав Магдебурзьке право Дрищеву та Жукову. Тодішнім власником цих сіл був Іван Лабонта.
Хоча територія села була заселена значно раніше про що свідчать археологічні знахідки. На південний схід від села було містечко Скрилів, Скрило або Крило чи Скриглів.
Його існування підтверджують дані археологшічних розкопок. На сьогоднішній день тут простежено залягання 9-ти культурно-хронологічних горизонтів:
перший – належать до трипільської культури періоду Трипілля-В (приблизно IVтис. до Р.Х.);
другий – до раннього періоду бронзи (почапська група городоцько-здовбицької культури останньої чверті ІІІ тис. до Р.Х.);
третій – до середнього періоду епохи бронзи (комарівська культура поч. ІІ тис. до Р.Х.);
четвертий – до пізнього періоду епохи бронзи (культура Ноа і синхронна їй місцева культура ХVІ-ХІV ст. до Р.Х.);
п’ятий горизонт – представлений поселенням висоцької культури на фінальній фазі її розвитку (950/920 – 800 рр. до Р.Х.); шостий – представлений пам’яткою західноподільської групи пізньоневридського часу (VII – IX ст.) і, врешті , останній – дев’ятий горизонт, зарахований до періоду Київської Русі і Галицько-Волинського князівства (Х – ХІІІ ст.).
Також у 2006 році на південно-західній околиці села в ур. Дворисько виявлено сліди багатошарового поселення. Тут знайдено на поверхні речі епохи бронзи – раннього заліза та періоду раннього середньовіччя.
В північній частині села знайдено поселення періоду бронзи – раннього заліза.
Вважається, що містечко Скрилів і дало початок селу Дрищів, як, можливо, і Жукову. Це могло статися після його знищення ордою.
Назва села – Дрищів – походить від місцевого діалектизму «дріщі» (дріжджі). Це пов’язано з тим, що на Середніх Гонах в незапам’ятні літа працював дріжджовий завод. Мабуть, він був попередником того дріжджового заводу, що пізніше розміщувався на річковому схилі Їз.
В 1946 році село Дрищів було перейменоване на Надрічне, про що свідчить такий документ:
«Президія Верховної Ради УРСР своїм Указом від 7 березня 1946р. з метою збереження історичних найменувань назв сільських Рад і населених пунктів Тернопільської області внесла такі зміни:
Бережанський район.
Село Вулька іменувати селом Волиця і Вульківську сільську Раду – Волицька.
Село Дрищів іменувати село Надрічне і Дрищівську сільську Раду – Надрічнянська…».
Перші поселення в селі появилися у північно-західній частині на схилі горба під Кадубиськами (правий берег Золотої Липи). На лівому березі також на схилі пагорба були поселення. Згодом вони почали розростатися. Найновішою є вулиця у східній частині села.

3. Населення
У документах 1827 р. подане число вірних греко-католицької церкви у Дрищеві – 431 особа; у 1880 р. – 579 жителів у 125 родинах, в тому числі 285 чоловіків та 294 жінки; у шематизмі за 1896 р. – записано 530 віруючих і стільки ж за 1897 р. Чим зумовлене таке зменшення, важко сказати. Невідомі причини наступного різкого збільшення населення – за 3 роки, у 1900р. у Дрищеві числиться 787 жителів – на 257 осіб більше, ніж у 1897р. (Мова йде про загальне число жителів). У 1900 р. з 797 жителів 664 були греко-католиками, 9 – членами єврейських сімей, інші – римо-католиками.
У період між Першою і Другою світовими війнами, а саме у 1935-1939 рр. в селі було 783 мешканці, в т.ч. 92 особи римо-католицького обряду та 1 єврей (?). У двокласній школі, де навчання велося польською мовою, було 100 учнів.
Дані з 1939 р. були опрацьовані Володимиром Кубійовичем. Наведено, що у селі Дрищів у 1939 р. налічувалося « 960 мешканців, у т.ч. 850 українців, 105 римо-католиків, 5 жидів».
На 1 січня 1994 р. в селі Надрічному налічувалося 824 жителі.
На 1 січня 1995 р. зафіксоване зменшення – 820.
У 2000 р. – 784 чол., отже, за 5 років населення зменшилося на 36 осіб.
У 2005 р. – 738 жителів, зменшення становить за 5 років 48 осіб.
2006 р. подано цифру 745, на 7 осіб більше, ніж у 2005р. А на 1.01.2007 р. у Надрічному в 176 родинах проживало 764 особи.
На даний час майже усі жителі села є греко-католиками, лише одна сім’я належить до свідків Єгови.
Числові дані про перших емігрантів до Америки подає запис від 31 липня 1905р. «Книги урядованій…» – 4 особи.
Друга, післявоєнна, хвиля еміграції залишила немало жителів села у Німеччині, Франції, Англії, США, Канаді.
На сьогодні багато жителів села перебувають тимчасово закордоном.
За етнічним складом населення Надрічного є повністю українським. Впродовж ХХ ст. етнічний склад змінювався слабо, а незначні зміни, що відбувалися були наслідком певних політико-історичних подій.

4. Соціально-економічний розвиток
У селі люди здавна займалися сільським господарством, як рослинництвом так і тваринництвом.
Це були спочатку індивідуальні господарства та фільварки (господарство пана, куди наймалися жителі села для заробітку).
24 листопада 1949 року у селі «зав’язали» колгосп ім. Ворошилова, який проіснував до 1956 р., а перейменований на «Зірку» – до 31.01.1973р. Саме 31.01.1973 р. колгосп приєднали до Жуківського «40-річчя Жовтня», хоча показники «Зірки» на той час були нормальними.
В період існування «Зірки» було розвинуте і тваринництво (свинарство, птахівництво, корівництво) і рослинництво (зокрема вирощування зернових). Також було розвинене садівництво (10 га різних сортів слив та пізніх яблунь), але, на жаль, після приєднання у 1973 р. сад у1974р. було цілковито знищено. Також після приєднання колгоспу було занехаєно кам’яний кар’єр, що давав велику частку каменю для будівництва осель та ремонту доріг.
Проте село продовжувало свій розвиток. У 1991р. було відновлено сільську Раду та відокремлено колгосп. У 1994 р. було створено селянську спілку «Надрічнянська», стала до ладу пилорама. Зараз у селі функціонує фермерське господарство «Крона».
Об’єкти сфери обслуговування в селі також розвивалися поступово.
Перші документально зафіксовані дані про існування школи у селі датуються 1885 роком.
Тоді діяла польська школа. Пізніше школою опікувався священник. Після Першої світової війни у селі знову була польська школа. Під час німецької окупації діти продовжувалися навчатися вже у німецькій школі. По війні у селі діяла початкова школа, потім утворили семирічку. В цей період діти навчалися у різних приміщеннях, а у 1975 р. було здано в експлуатацію нове приміщення школи. Зараз у селі функціонує школа І-ІІ ступенів.
Про медичний захист населення села до початку ХХ ст. свідчень немає. Лише з початком ХХ ст. маємо докази того, що в селі появилися лікарі-самоуки. Наприкінці 40-х рр. у селі було відкрито медпункт. Зараз у селі діє медпункт.
У 70-х роках у селі прокладено водо- і газопровід, зведено двоповерховий клуб, вимощено основні дороги в селі.
В селі на даний час діє 4 магазини, бібліотека.
На побутовому рівні в селі розвинені народні ремесла: вишивання, в’язання, лозоплетіння тощо.

5. Мікрогеографія поселення
Село можна віднести до доволі компактних поселень з щільним характером забудови.
Планувальна форма поселення – розгалужена.
Найбільшою вулицею у селі є вулиця Золочівська.
Назви окремих частин поселення та урочищ склалися історично. Ось їх приклади:
Застав – північна частина села на лівому березі Золотої Липи. Назва походить від словосполучення «за ставом».
Скрилів – південна частина села на лівому березі Золотої Липи. Топонім походить від назви давнього містечка Скрило.
Горішня вулиця – північно-західна частина села на правому березі річки. Назва означає «вулиця на горі (горбі)».
Шпорта-вулиця – південно-західна частина села на правому березі річки. Назва походить від прізвища Шпортало.
Млинівка – частина села на півдні. У цій місцевості був колись водяний млин, звідси і назва.
Ясенів – ліс на східних околицях села. Назва походить від слова «ясень».
Городницки – поле на східній околиці села. Назва походить від того, що значну площу займають городи.
Середні Гони – поле на східній околиці села. Назва походить від давньої міри довжини – гон, тобто назва означає поле середньої довжини.
Довге – ліс та поле на сході села. Назва показує міру довжини.
За током – поле, яке знаходиться за розвалинами будівлі старого току.
Конюшська гора – гора на пн.- сх. околиці. Назва походить від назви села Конюхи, оскільки гора розділяє два села.
Могилки – урощище на пн села.
Хім – горб у пд-зх частині села. Назва походить від чоловічого імені Хома.
Танька – гора на зх сколиці. За легендою колись жила у селі дівчина Тетяна. Під час татарської навали утікаючи від загарбників, стала дівчина грудкою землі.
Бабина криниця – джерело на зх околиці. За легендою тут втопилася одна все чимось незадоволена баба.
Під костьолом – заплава на лівому березі Золотої Липи. Назвали так тому, що над лугом
знаходиться польський костел.
Діхтєрка – гора на пн-сх околиці, назва походить від слова «дьоготь», адже цим шляхом возили дьоготь.
Кадубиска – ліс на зх околиці. Назва походить від слова «дуб», означає «які дуби!».
Лиликове – поле на сх околиці. Походить від прізвища чоловіка, який там колись жив.

6. Визначні пам’ятки
До найвизначніших пам’яток села належать:
Дерев’яна церква ХVІ ст.
Дерев’яна дзвіниця
Польський костел
Церква святого Йосафата
Пам’ятки встановлені на честь скасування кріпацтва та здобуття Україною незалежності
Численні природні об’єкти: ліси, джерела тощо.

Список використаних джерел
1. Гринда Л., Заставецька О. Твій рідний край – Тернопільщина. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2005
2. Заставецька О., Заставецький Б., Вітенко І. Рідний край Тернопільщина. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002
3. Савчук В. Митрополиче село Дрищів – Надрічне. – Бережани – Тернопіль, 2007
4. Савчук В. Надрічне – село над Золотою Липою. – Бережани, 1994
5. Експедиційні вісті, №1(1) 19 серпня – 2 вересня 2006р., м. Львів.
6. Експедиційні вісті, №1(3) 16 – 30 вересня 2006р., м. Львів.
7. www. wikipedia. ua.
8. http://maps.vlasenko.net