Стаття із газети “Сільський господар”.
У тернопільському видавництві «Підручники і посібники» побачила світ цікава книжка «З надій, любові і журби. Життєпис та Словопис Василя Савчука» – про бережанського журналіста, поета, прозаїка, драматурга, редактора, краєзнавця, якому доля наміряла лише 79 земних років.
Відповідально та з великою любов’ю над виданням працювали найрідніші Василя Дмитровича: дочка Олександра Колодійчук-Савчук, послідовна берегиня батькової творчої спадщини, упорядкувала тексти, продумала макет, подала вступну статтю і зворушливі спогади; внук Олександр Колодійчук здійснив дизайн обкладинки; зять Богдан Колодійчук та інші члени родини займалися організаційними питаннями. Неоціненну допомогу надали давні друзі Ярослав і Мартин Гуньки з Канади. Тому ґрунтовний труд обсягом 444 сторінки виявився оригінальним, багатовимірним, світлим. Таким, як і постать самого Василя Савчука. Адже, будучи інтелектуалом, мав дивовижну властивість збирати навколо себе позитивних людей.
У вступному слові Олександра Василівна пише: «Ця книжка – зібрані воєдино краплини слів-згадок і деяких публікацій про одного з нас, однак єдиного для мене. Хотілося, щоб у цих надрукованих спогадах він постав в уяві необізнаного читача таким, яким був для багатьох бережанців, які його знали – талановитим, красивим, ґречним, світлим, людиною, яка несла у своєму серці скарби моральних цінностей та щедро ділилася ними впродовж свого життєвого шляху».
Оригінально структурований у дев’яти розділах, «Життєпис та Словопис…» вибарвлює багату творчу палітру митця – вірші, поеми, прозу, публіцистику, переклади, пісні на його слова тощо, а також спогади про нього рідних, близьких, колег.
У кожному слові й реченні постає образ «дитини війни» зі всіма тогочасними для неї викликами, втім – хлопчини допитливого й сильного характером. Від рідного села Дрищів (нині Надрічне) Бережанського краю стежки-дороги привели Василя Савчука до Львова. Закінчив профтехучилище, поєднував робітничі будні на баштових кранах і навчання на вечірньому відділенні української філології Франкового університету з першими творчими спробами. Ось звідси і бере початок справжня школа літературного гарту, яка, втім, тривала все життя. Варто лише назвати імена незабутніх, з ким доля дарувала зустрічі у молодості й набагато пізніше: Іван Гнатюк, Володимир Гжицький, Левко Різник, Оксана Сенатович, Володимир Лучук, Євген Куртяк, Іван Сварник, Михайло Шалата, Роман Гром’як, Петро Ребро… До когось приходив на пораду, з кимось приятелював. Але в них неодмінно вчився, водночас шукаючи у творчості власну дорогу, свою неповторну мелодику слова.
Доля накреслювала В. Савчукові два рівносильні вектори: любов і праця. Це імпульсувало до творчості. Василь Савчук – автор 35 книжок поезії, прози, краєзнавчих нарисів тощо, упорядник численних видань, член Національних спілок письменників, журналістів, краєзнавців України, Наукового товариства імені Шевченка.
А ще він – лауреат Всеукраїнської літературно- мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2018), літературної премії «В ім’я добра» ім. Степана Олійника (2019), районної премії імені Родини Старухів (2010), інших відзнак. Почесний громадянин міста Бережани (2019).
Про ці й інші набутки у красному письменстві та громадському житті, дружбу, співпрацю з майстром слова згадують краяни Надія Волинець, Ігор Мельник, Володимир Пришляк, Стефанія Білик, Іван Миськів, Тетяна Будар, Світлана Даньків, Ірина Драбик, Роман Зінь, Юлія Савчук, Ніна Шупляк, Олег Шупляк (репродукції з його картин широко використані в оформленні книжки), працівники бережанських музеїв – книги й Богдана Лепкого та інші.
…Хтось міряє життя кроками. А хтось – думками. І приходять до нього ці мислі не гостями, а як до себе додому. В душі стають рідними, втаємничуються у неповторних рядках. Перш за все – у тонко налаштованих струнах колег по перу, які як ніхто розуміють ціну виплеканого кров’ю серця слова. Тому так тепло написали про Савчукову творчість Богдан Мельничук, Василина Вовчанська, Валентина Семеняк, Наталія Костюк, Степан Костюк, Анна-Віталія Палій, Ніна Фіалко, Орест Чоловічок, Марія Назар, Тетяна Дігай, Дарія Чубата (всі – Тернопіль), Євген Дудар (Київ), Олекса Різників (Одеса), Полян-Пилип Юрик (Запоріжжя), Геннадій Мороз (тоді – Маріуполь), Петро Шкраб’юк і Галина Воловець (Львів), Любов Проць та Ольга Яворська (Львівщина), Жанна Юзва (Підволочиськ), Володимир Кравчук (Збараж), Богдан Манюк (Підгайці)…
Виявом довірливого спілкування з багатьма близькими духом, а також даниною пам’яті славетних В.Савчук час від часу вигранював присвяти їм у формі акровіршів. Ці тексти яскравим спогадом увійшов і до «Життєпису та Словопису…».
Книжка містить також авторське дослідження «Коріння і крона нашого родоводу», краєзнавчі розвідки, які вражають синівською любов’ю до батька й матері, до рідного краю, інші матеріали.
Десятий, останній розділ виник спонтанно вже у ході підготовки видання до друку – болючим відгуком на жорстокі реалії та став вінком пам’яті двом молодим Героям-надрічнянцям: у війні загинули племінник Василя Савчука, син рідного брата Богдана – Андрій Савчук та син авторки одного з дописів Оксани Лещук – Тарас Лещук…
Але життя триває. Бо нескінченне у перемозі правди над кривдою, в осяйній творчості, яка матеріалізується і приходить до читача такою ось книжкою. Вона й мені тепер постійно нагадуватиме той час, коли в середині 1980-х познайомився з Василем Савчуком і в бережанських районних газетах «Нове життя» та «Бережанське віче» працював із ним… А ще мав за велике щастя бути редактором цього всебічно об’ємистого збірника про особистість великої притягальної сили.
Ярослав ШУРГОТ,
редактор, член Національної спілки журналістів України
м. Бережани
На світлинах: Василь Савчук із донькою Олександрою; примірники книги «З надій, любові і журби. Життєпис та Словопис Василя Савчука»
Схожі публікації
День вчителя (2025)
Посвята в козачата (2025)
День захисників і захисниць України в гімназії (2025)