Веломандри Бережанщиною. Надрічне

Петро Грушко:

Надрічне – село у Бережанській міській громаді Тернопільської області. До 7 березня 1946 р. називалося Дрищів. Розташоване на берегах р. Золота Липа. Населення – близько 700 мешканців.
Назва поселення походить від слова «дръще» – трясовина, багно, бездоріжжя. За іншою версією, село виникло завдяки невеликому дріжджовому виробництву, що в давнину діяло на березі Золотої Липи, поблизу горба Хім. Але ті радянські керівники, які приймали рішення про перейменування села, були, напевно, далекі від історії, в них назва поселення асоціювала лише з одним словом, яке вони знали.
У минулі часи внизу села розливався став. Найперші жителі поселилися на правобережжі, на високому схилі; нижче починалися трясовина і вода. Східну частину села донині називають За ставом.
На лівому березі обійстя були розташовані значно вище, ніж теперішні, на пагорбах. Також у давнину в Дрищеві розвивалося суконне виробництво. Сукно на стадії виготовлення збивали під проточною водою на шлюзах греблі на р. Золота Липа. Згодом русло ріки спрямували ближче до східної частини села і, насипавши греблю, поставили млин.
Перша згадка про село датована 1420 р., коли король Владислав Яґайло грамотою від 8 листопада надав Дрищеву маґдебурзьке право. Тоді власником села був Іван Лабонта. Згодом Дрищів згаданий у документах під 1530 р. і 1626 р. – як село, котре повністю знищили татари, а згодом перенесене на 2 км на північ.
До 1700 р. в Дрищеві діяла дерев’яна церква святого Миколая, про що свідчить напис; реставрована 1989 р. За переказами церква куплена в Рогатині, у ній хрестили Настю Лісовську (Роксолану). В 1847–1848 рр. дяком і учителем у школі був Л. Дячинський; у 1872 р. – парох села – о. Н. Стисловський. Улітку 1894 р. через Дрищів подорожували письменники Іван Франко, Сильвестр Лепкий і Андрій Чайковський.
Під час Першої світової війни у Дрищеві перебували російські, мадярські (угорські), чеські та польські війська. У Леґіоні УСС і в УГА служили 20 жителів: Григорій Білан (1899–1986), Григорій Вдовин (1888–1970), Микола Лебідь (1895–1986) та інші. Після війни діяли філії товариств «Просвіта» (1905), «Луг», «Союз Українок», «Сільський господар», а також аматорський драматичний гурток, хор, кооператива.
У 1928 р. створено осередок УВО (голова Павло Підлужний), що 1930 р. переріс у клітину ОУН. Цього ж року село кілька разів потерпіло від наскоків польської поліції, яка проводила пацифікацію. Були розгромлені читальня, кооператива, а десяткам літніх і молодих людей заподіяні тілесні ушкодження.
У 1930-ті рр. відновила роботу читальня «Просвіти» (очільник Іван Галушка), яку навесні 1939 р. польські шовіністи дощенту спалили. 19 вересня 1939 р. в село вступив підрозділ Червоної армії, а 1 липня 1941 р. Дрищів окупували німецькі нацисти. Під час окупації велику групу молоді відправили на роботу в Німеччину.
На фронти німецько-радянської війни зі села мобілізовано 35 жителів; 29 із них загинули або пропали безвісти у Червоній армії.
Радянська влада репресувала, згодом реабілітувала 17 осіб. В ОУН і УПА воювали 25 осіб; 19 – репресовані: Іван Дупай, Леон Кіналь, Василь Ковальчук, Катерина і Ярослав Савчуки, Іван Шагай, Ярослава Шагай та ін.; родина Лещишиних вивезена у Сибір.
Після війни в селі проводили облави на вояків УПА; під час однієї з них, 6 квітня 1946 р., від ракети, що її пустив офіцер підрозділу НКДБ, спалахнула хата, вкрита соломою, полум’я перекинулося на інші господарства; внаслідок цієї пожежі згоріли дощенту 27 господарств.
24 листопада 1949 р. засновано колгосп, осередком господарства якого став напівзруйнований колишній фільварок.
Серед відомих людей Надрічного:
Степанія Білик (1967 р. н.)– кандидат технічних наук, доцент Бережанського агротехнічного інституту;
Василь Вдовин – інженер-нафтовик;
Степан Галушка – колишній директор місцевої загальноосвітньої школи, один із ініціаторів будівництва в селі церкви, школи і Народного дому;
Степан Дидик (чернече ім’я – Созонт; 1875–1950) – релігійний діяч;
Михайло Драган – кандидат фізико-математичних наук, доцент Луцького державного технічного університету;
Василь Кіналь (1913–1994) – лікар, громадський діяч;
Спиридон Литвинович (1810–1869) – митрополит Галицький;
Галина Наконечна – кандидат філологічних наук, доцент НУ «Львівська політехніка»;
Степан Рибій – юрист;
Василь Савчук (1944 р. н.) – журналіст, літератор, краєзнавець, громадський діяч, автор книг:
«Надрічне – село над Золотою Липою» (Бережани, 1994),
«Митрополиче село Дрищів–Надрічне» (Тернопіль, 2007),
«Бережанська земля: храми і люди. Кн. 1» (Тернопіль, 2010)
та інших.
Джерела: О. Клименко, М. Ковальчук, Б. Мельничук, В. Савчук // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 1.