Приїхавши до Львова перед вечером, я не мав куди інде піти, лише до руського театру. Виставляли моралізаторську пєсу: Підгіряне, котрої сюжет взятий з житя Карпатських Русинів. Пєсу написав сьвященик, музику уложив сьвященик, в театрі всюди було видко сьвящеників. Я прийшов ше перед виставою; грала, прегарна полкова музика, зложена з Чехів. Нараз отвирають ся двері, входить якийсь ксьондз в пацафійцї, яку Данило Максимович С. надіває на свої іменини; весь нарід устав і віддав єму поклін ; за ним другий ксьондз, старий-престарий, ледви ступав, згорбившись і опираючись на палицю. Питаю сусідів : хто се ? — відповідають : Митрополит Литвинович і перемиський єпископ Полянський.
На другий день був я у митрополита Литвиновича. Мешканє єго невелике, але гарне; єго повіз, кажуть, перший в Галичині, прислуга говорить но малоруськії. Він чоловік дуже розумний, моторний і оборотний. На мене дивив ся з великим недовірєм, хоч приймав мене дуже делікатно і з поважанєм. Коли я другий раз був у нього, поводив ся вже зі мною зовсім инакше — з такою щирістю, з таким чутєм, що я доси не можу забути єго прощаня зі мною; взявши мене обома руками за голову і благословлячи, примовляв : „Нехай вас Вог благословить, куди ви повернетесь, на всяке добреє дїло ! Нехай вам Господь нагородить, що й нас бідних не забуваєте (перед прощанєм була мова про купно у них книжок, що дало значну поміч їх Ставропігії, і про передплату Недїлї, котра без того була би перестала виходити), тай для моїх єдиноплеменників трудитесь і вириваєте їх із зубів оттих проклятих Ляхів”. Сойм викликав у нього рішучу переміну; доси єму дорікали прихильністю до польонїзму і католицизму, тепер він показав себе зовсім иньшим; Русини одушевлені — і я вірю, що одушевлені не дармо. З уваги на небезпечність, Литвипович станув на передї Русинів і почав розпучливу боротьбу з Поляками, котрих і передо мною лаяв, на чім сьвіт стоїть.
Осип Маковей. З житя і письменства. (Дещо з кореспонденції Лебединцева до історії галицької суспільности 60-тих років), – 1898, т. З, ч. II: 28 – 46.
***
Феофан Гаврилович Лебединцев (Теофан Лебединцев/Лебединець/Лобода, 24 березня 1828 — 24 березня 1888) — український педагог, історик, громадський і церковний діяч, літератор, журналіст. Основоположник української періодики. Засновник, видавець і перший редактор журналу «Киевская Старина».
Схожі публікації
Спиридон Литвинович. 214-річниця
Спиридон Литвинович – невтомний пастир і громадський діяч
“Говорити із світом мовою театру”