Вистояти!

Синам України 

Вони стоять. На тому рубежі,
Що пролягає через центр їх духу.
І зносять зла криваву завірюху,
Долають хижі підступи чужі;

З сердець відгонять сумніви і скруху,
Хоч нерви їх в напрузі, на межі,
Хоч тисне їх думок гірких тяжінь,
Коли про вісті добрі – ані слуху.

Вони стоять. Серця велять їм так.
І це найвищий благовісний знак
Про сплав їх душ, жертовності, звитяги.

Сини й батьки, і дочки й матері…
Для Волі й Честі душам їх зоріть, –
Вони ж стоять під України стягом!

*** 

Вони стоять під України стягом.
Земля їх живить – матінка свята.
Надія в кожнім серці вироста
На ясні дні, на переможні змаги.

На те народ посвячував літа.
Козацький дух і вічна волі спрага –
Це найцінніша в битвах перевага,
Що силу вражу зі шляху зміта

І стелить май по отчому подвір’ю.
Молитва щира нашу кріпить віру.
Що злочин зайд покара не мине.

Святиться кров’ю в полі Честі й Слави
Звитяжне військо рідної держави –
Могутнє духом, клятвою міцне.

На полі брані

Тривожний степ. Гадюками траншеї
Плюють ворожим трійлом з тисяч жал.
Так наказали владці-фарисеї, –
“Распни!” – реве зомбований загал.

Сичать зміїно жала в кожнім роті,
Бо в головах – безумства сірий мох…
А понад полем брані і скорботи
Високий день встає, як світлий Бог.

Проміння-шнури – аж од сонця-дзвону
Землі торкають. Вдарить світ в набат?
Настане край брехні і злу Мамони?
Кінець – катам?
Впаде фальшивий брат
Навколішки на знищене ним поле?
Складе поклін спокутний зі слізьми?
Помолиться, так спрагло, як ніколи?
Зітре з очей полуду князя тьми?

І затаврує злі діла безпутніх,
Пошле проклін вампіристим вождям
Такий страшний, аж прогримить могутньо
Господній голос-присуд: Аз воздам!?

Хай ворог молить в Господа прощення
За власний гріх, катівський злочин свій.
Ми ждем це чудо. Хай здійсниться й нині!!!
Стоїть несхитно оборонців стрій,
Готових йти по водах і по суші,
І гнати зайд до їхніх ізб чи хат.
Кривавить фронт і через степ, й крізь душі,
То ж звідси нам не відійти й на п’ядь.

“Ані на п’ядь, ані на волосину!” –
Дає наказ серцям жертовна кров.
Стоїть за нами рідна мати з сином;
Над нами – Богоматері покров.

На вічну пам’ять Герою України Василеві Сліпаку 

Твою стежину у мистецький край
Зіткала доля перлами густими,
Та став ти насупроти вражих зграй
Бійцем у лаві друзів-побратимів,

Бо заблагали захисту від лих
Вкраїнські очі – сині, сірі, карі,
Вони тобі дорожчі звань ясних,
Вони святіші божественних арій.

Твоє життя – на службі їхніх доль,
Цей степ тобі – найвища в світі сцена.
Тут головну тобі зіграти роль,
Тут відлунає арія священна.

Її пригорне степу цього даль,
Немов любов матусі безгранична.
Тут … сорок дві версти – в гірку печаль,
А через крок – народу пам’ять вічна.

На полі слави твій не згасне слід –
Звучить він через кожне серце чуле.
Париж і Львів, і степ, і небозвід
Навік тебе, як сина, пригорнули.

…Завесняніє лагідне й сумне
Високе мирне України небо,
Над степом жайвір арію почне
Немов твою… За тебе. І – для тебе.

Пошле молитву в душі пісня ця,
Як сонце – промінь у розквітлий сонях.
І в Україні освятить серця
Твоя звитяга у синах і донях.

Василь САВЧУК, 
член НСПУ, м. Бережани 

 “Слово Просвіти”. – 17-24 червня 2021 року. – № 24 (1128). – С. 7. 

 http://slovoprosvity.org/