Тетяна ПЕТРІВ
… КУДИ ПОДІЛАСЬ РОГАТИНСЬКА ЦЕРКВА? …
… Церква ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО жіночого Василиянського монастиря у Рогатині …
Давно хотіла її побачити. Ще з далекого 2015 року, коли готувала доповідь на конференцію про сакральні пам’ятки Рогатинщини періоду Маґдебурзького права. І, мабуть, є якісь такі сили на землі і на небі, що здійснюють бажання та ще й у день народження. Хай і через 8 років…
Колись у Рогатині, десь на тій території, де була “стара лікарня”, а до того монастир сестер милосердя (шариток) з каплицею Святих Вікентія і Паоло, був монастир, землю для якого подарував рогатинський міщанин Стефан Коцян ще у 1616 році. Збереглись архівні документи з детальним описом уже діючого монастиря з 1760 р., з яких дізнаємось, що розташовувався він “на північний схід від міста, при дорозі, через міську браму, що вела до Підгороддя” і був огороджений дерев’яним парканом. І була при монастирі церква Преображення Господнього. Збудована у 1733 році майстром-теслею Андрієм Теребужком зі смерекового дерева, на дубових підвалинах, триверха, покрита ґонтом. А всередині був іконостас – чотириярусний, бароковий…
Якщо пофантазувати трішки, то цю святиню ми з вами могли б і зараз бачити у Рогатині. Але… Склалось так історично, що монастир у 1768 році ліквідували, сестер переселили, будівлі монастиря роздали в оренду, а через 4 роки, у 1772 р., церкву Преображення Господнього разом з іконостасом продали. Але недалеко вона “поїхала”. Відстань з Рогатина до неї тепер вимірюється 42 кілометрами. І ось, на Бережанщині у селі Надрічне (колись – Дрищів), ми її й побачили. Побачили рогатинську церкву Преображення Господнього. На власні очі. Ті відчуття неможливо передати жодним мультимедійним засобом. Це просто треба бачити. І відчувати…дотиком, присутністю…
Цікаво, що тут наша церква постала на пагорбі на місці храму Святого Миколая, який згорів, а також трохи змінила свій зовнішній вигляд (стала однобанною, добудовано присінок над арковим ярусом тощо). Однак, іконостас як був, так і залишився у ній. І знаєте що ще цікаво? А те, що хоч церква переосвячена в честь Святого Миколая, храмова ікона в намісному ярусі іконостаса все ж таки “Преображення Господнє”. А празник – на Миколая)
Позаду церкви – цвинтар. Там поховані ті, які ще “пам’ятають” згорілу Миколаївську церкву, і ті, що понад два століття дбали про рогатинську церкву на її місці. Старі нагробки дуже красиві й цікаві з мистецько-символічної точки зору.
Десь не мислимо, аби церква була без дзвіниці. Тож дзвіниця є теж. Дерев’яна, двоярусна, покрита бляхою, на ній дзвонів три, один з яких датований 1920 р. З неї відкриваються чудові краєвиди на діючий храм Святого Йосафата, що збудований поруч у 2000 році та на село, розташоване внизу на берегах річки Золота Липа.
І ще те, про що не можу не написати: хоч церква Преображення Господнього (Святого Миколая) у Надрічному зараз повноцінно не функціонує, бо поруч є нова і діюча церква, її не кинули напризволяще. Замінюється обшалювання храму, старе бляшане покриття даху, що прогнило, замінено на нове. І тут мова далеко не про нестачу коштів чи першочергові заходи в громаді. Тут мова про інше: людяність і духовність…
Якщо колись трапиться нагода бути десь у тих краях, то знайдіть кілька вільних хвилин, і, як казала моя бабця: “Заїжджайте! Не минайте!” рогатинської церкви Преображення Господнього на Бережанщині…
… Мандруйте! Допоки ми є…
Схожі публікації
Всесвітній день хліба (2024)
Всесвітній день тварин
Посвята в козачата