Стежками рідного краю

Пізнай свій край, себе, свій рід, свій нарід, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя…
Григорій Сковорода

Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла… Рідний край — це твоя батьківщина, твій рідний дім, де жила чи живе твоя сім’я. Це рідна природа, рідна земля — все те, що глибоко врізалося в пам’ять на все життя і зберігається в душі як найпотаємніше.
Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру. Знання історії свого краю – священний обов’язок кожної культурної людини. Всі ми завжди маємо пам’ятати звідки ми родом, де наше коріння, знати історію свого народу, бо хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. Дбайливе ставлення до історії своєї країни, історії свого краю – то ознака цивілізованості суспільства. Перш ніж вивчити історію славетного міста Бережани, де знаходиться навчальний заклад студенти, під час карантину, мали можливість заглибитись в історичне минуле дослідити цінні архітектурні об’єкти свого краю і поділитись з усіма результатами своїх досліджень.

Студентка групи О-31Б Віятик Людмила розповідає про історичну перлину свого села.

Костел в с.Надрічне

Надрічне – не надто велике село, яке розкинулось поміж мальовничих опільських пагорбів у Бережанському районі. Перша згадка про поселення сягає 1420 року, саме тоді населеному пункту надали магдебурзьке право. До 1946 року село носило назву Дрищів. На сьогоднішній день у Надрічному є покинутий костел (на вигляд, перша половина ХХ ст.) По зовнішньому вигляду храму можна сказати, що навряд чи він збудований раніше початку ХХ століття. Знайти костел досить просто – стоїть він поруч з дорогою, тому пропустити його важко. На сьогоднішній день храм є покинутим, всередині порожнеча, двері з великими щілинами, а потрапити всередину можна крізь дірку у вівтарній частині. Поруч з костелом розташована дзвіниця, яку збудовано в однаковому стилі з храмом. За однією з версій костел збудовано в 1914 р., як громадську каплицю католицької громади. В 1881 р. в описі села з польського словника про костел не згадується, а написано, що 101 католик села відвідують службу у сусідньому селі Біще.

Церква Св. Миколи 1777

Вище по схилу від нового мурованого храму, біля цвинтара, збереглася греко – католицька дерев’яна церква, якою тепер постійно не користуються. Є дві легенди про те, як церква опинилася в селі Надрічне: перша з них розповідає, що мешканці села в 1777 році купили церкву в орендарів-євреїв з містечка Рогатин і відразу перевезли до Надрічного. Будівлю зібрали, очевидно, на місці попередньої дерев’яної церкви. Друга легенда трохи містична. Церкву в розібраному вигляді везли в якесь село на території теперішньої Львівської області. В Надрічному, на схилі гори воли, які тягнули дерево, зупинилися і далі не рухалися. Люди сприйняли це як знак з неба і вирішили залишити церкву в селі і поставити на тому місці. Рік завершення будівництва храму “1777” – вирізьблений на одному з брусів зрубу. Кажуть, що одним з перших священників у церкві був о. І. Литвинович – батько митрополита Спиридона Литвиновича. Тризрубна одноверха церква була парафіяльною (до неї належала дочерна церква з Урмані). Вхідну частину будівлі змінили, коли розбудували присінок. Радянська влада в липні 1964 року примусово закрила церкву. Святиню не використовували за прямим призначенням до початку 1989 року. Тоді громаді УГКЦ віддали в користування церкву, в якій 30 квітня 1989 року, після ремонту, провели перше богослужіння. Стара будівля фізично не могла вмістити всіх парафіян, тому громада почала будівництво нової церкви Святого Йосафата, яку освятили в 2000 році. Дерев’яна церква і двоярусна дзвіниця в Надрічному сьогодні може цікавити тільки туристів, які їдуть з Поморян до Бережан (або навпаки).