Давні цвинтарі: подорож Львовом з Хароном

Другим відомим кладовищем Львова, закладеним австрійською владою, було Городоцьке кладовище. Воно знаходилося між сучасними вулицями Городоцькою і Федьковича, а також Смаль-Стоцького і Горської, приблизно на території, де зараз споруджено Будинок культури залізничників і влаштовано прилеглий сквер. Один із польських дослідників – Владислав Цєсєльський – на підставі втрачених парохіальних актів костелу св. Анни твердив, що кладовище на цьому місті було засноване ще у 1682 р. – тут хоронили хворих солдатів з армії короля Яна ІІІ Собеського, однак жодних підтверджень ця гіпотеза не отримала. Тим більше, що на усіх відомих планах Львова кладовище тут не було позначене аж до його відкриття у XVIII ст. А невелике римо-католицьке кладовище для цієї частини міста знаходилося вище костелу св. Анни від вул. Шевченка.
Місце, де розташувалося кладовище у середньовічному Львові, було досить відомим – тут, зокрема, збиралася шляхта на свої з’їзди, тут львів’яни у 1673 р. прощалися з тілом померлого у Львові короля Михайла Корибута-Вишневецького. Але головне, чим запам’яталося це місце, – це коронація чудотворної ікони Богородиці з львівського монастиря Домініканців у 1751 р. Головні урочистості відбувалися власне «на полях під Білогорщею» і про них ще довго нагадувала пам’ятна колона, навколо якої у 80-тих роках XVIII ст. було закладене кладовище. Найстарші надгробки цвинтаря походили з кінця XVIII ст. На цвинтарі хоронили львів’ян – поляків, українців, австрійців. Оскільки в цій частині міста розташований собор св. Юра, то тут ховали і українське духовенство, зокрема, тут був похований перший після відновлення Галицької митрополії, митрополит Антоній Ангелович (1757–1814), митрополит Григорій Яхимович (1792–1863) і митрополит Спиридон Литвинович (1810–1869), а також ціла плеяда священиків і крилошан собору св. Юра. Коли 1 вересня 1875 р. кладовище офіційно закрили, то тіла цих церковних діячів у 1881 р. були урочисто перепоховані на Личаківському кладовищі. Тоді не вдалося відшукати лише могилу митрополита Ангеловича. Ось як виглядала процесія за свідченнями сучасників: «Попереду численного духовенства поважно йшов митрополит Йосиф Сембратович (1821–1900) зі своїм племінником, майбутнім кардиналом Сильвестром Сембратовичем (1836–1898), за ними українські вчені в пурпурових шарфах несли металеву труну з тлінними останками митрополита Яхимовича, вкриту вінками. Далі слідували сім катафалків з трунами митрополита Литвиновича, єпископа Івана Бохенського (1857) і крилошан Ісака, Лотоцького, Барвінського і Левицького. Катафалк для труни митрополита Яхимовича був порожнім і його накривали величезні гірлянди квітів з написом «Батько Русі».