Бічні пристінні вівтарі

Бічні пристінні вівтарі є типовим елементом оформлення інтер’єру храму в другій половині XVIII ст. для Бережанського району. Традиція ставити вівтарі в церквах сформувалася під впливом пристінних і головних римо-католицьких вівтарів, які встановлювали в костелах замість іконостасів. Проте бічні вівтарі церков мають конструктивні та пластичні відмінності, що спричинено місцем їхнього розташування. Такі вівтарі є нижчими, ніж римо-католицькі, та переважно мають меншу кількість ярусів. Адже інтер’єр костелу є більш вертикально спрямованим, а церкви, котрі ми розглядаємо, є переважно дерев’яними, мають значно менші та нижчі інтер’єри. На Бережанщині за кількістю та розташуванням ікон можемо виокремити три типи бічних пристінних вівтарів.

До першого типу можемо зарахувати найлаконічніші за змістом і найпростіші за структурою вівтарі — ті, котрі складаються з однієї великої центральної ікони — парні бічні вівтарі Христа та Богородиці церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Вербів. Центральна ікона переважно вертикально витягнута й може мати різне обрамлення. Найпоширенішим є обрамлення з фігурним завершенням, яке складається з трьох дуг — по краях увігнутих, а по центру опуклої. Також і низ ікони може мати увігнутість. Така форма ікони характерна для стилю рококо — вівтарі церкви св. Миколая у с. Надрічне, церкві св. великомучениці Параскеви Сербської в Поручині та Успіння Пресвятої Богородиці у Вербові.

До другого типу зараховано вівтарі, котрі, окрім центральної, мають ікону нижнього ярусу — парні бічні вівтарі св. Миколая Мирлікійського та Вознесіння Христового церкви св. Миколая у Надрічному. У нижньому (цокольному) ярусі розташовують ікону з житійними сценами чи діяннями святого, що бачимо у вівтарях з Надрічного.

До третього типу належать вівтарі з більшою центральною іконою та меншою іконою другого ярусу, розташованою по вертикальній осі над центральною — парні бічні вівтарі церкви св. великомучениці Параскеви Сербської у с. Поручин, вівтар Ісуса Христа із церкви Івана Богослова у с. Жуків. Форма ікон верхнього ярусу переважно є складною та часто утворена з почергово укладених увігнутих і опуклих дуг.

До цього типу можемо зарахувати парні бічні вівтарі церкви Івана Богослова в с. Жуків, у котрих живопис другого ярусу виконаний безпосередньо на площині вівтаря та не має обрамлення. Це композиція із зображенням Новозавітньої Трійці — Бога Отця, Бога Сина та Бога Духа Святого в оточенні хмар.

Вівтарі третього типу переважно є вищими, ніж двох попередніх.

У більшості вівтарів над центральною іконою або іконою другого ярусу встановлювали глорію. Завершення вівтаря глорією може бути двох варіантів: коли глорія накладається на основу вівтаря, її промені можуть частково виступати за його межі; глорія є ажурною, розташована вище основи вівтаря та сприймається на фоні стіни або на просвіті вікна. У вівтарях, присвячених Богородиці та Христу, глорії можуть бути з їхніми монограмами — вівтарі з Надрічного. За монограмою ми можемо визначити, кому початково присвячувався вівтар. Наприклад, вівтар, котрий зараз присвячений св. Миколаю Мирлікійському (с. Надрічне), спершу був посвячений Богородиці, адже у глорії бачимо Богородичну монограму.

Центром глорії може бути зображення Всевидющого ока чи скульптурне зображення голуба — символа Духа Святого. У глорії вівтаря св. Параскеви Сербської (с. Поручин) є рельєфне зображення голуба в трикутнику. Також рельєфний голуб може бути розташований на овальній площині, оточеній хмарками — завершення північного вівтаря церкви св. Івана Богослова (с. Жуків). Від овалу відходять, спарені по два і по три, промені, таким чином утворюючи своєрідну глорію.

Бакович О. Бічні пристінні вівтарі як складові пластичного оформлення інтер’єрів храмів бережанського району (друга пол. XVIII ст.) / О. Бакович // Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2012. – Вип. 23. – С. 88-94 

https://lnam.edu.ua/