Проект Їречека

Найреальнішим перехід української мови на латинське письмо пов’язаний із проектом чеського славіста Йосифа Їречека, опублікованим 1859 року Міністерством культури і освіти Австрійської імперії. За задумом автора, латинізація мала сприяти творенню української мови як сучасної мови завдяки відокремленню від архаїчних церковнослов’янських та нових російських впливів.

В Галичині ідею Їречека підхопив тогочасний губернатор краю граф Аґенор Ґолуховський, на чиє прохання міністр культури та освіти Австрії Леопольд Тун призначив комісію до впровадження ідеї.

Проект Їречека спирався на чеський правопис без рис, властивих польській орфографії, за винятком тих знаків пом’якшення, що не властиві чеській мові (ś, ć, ź), ń, а також способу пом’якшення приголосних перед голосними (ia, ie, io, iu).

Втім самої підтримки проекту з боку одіозного Ґолуховського вистачило, аби в конфліктній Галичині українці вбачили в цій зміні спробу полонізації чи в кращому разі — вираз чеського прагнення до гегемонії серед слов’ян Австрійської імперії.

Противниками реформи були як москвофіли (серед них Богдан Дідицький), так і ті інтелігенти, що висловилися схвально про сам проект Їречека (вже згаданий мовознавець Йосип Лозинський та греко-католицький митрополит Львова Спиридон Литвинович голосували проти впровадження латинки, вважаючи цю зміну політичним та культурно шкідливим для українців актом).

Протести підтримали також інші славісти з Австрії, зокрема Франц Міклошич та навіть тесть Їречека — Павел Шафарик. На закиди щодо невідповідності церковнослов’янського письма новій українській мові, вони пропонували реформувати кирилицю «за зразком Караджича».

Цю хвилю протестів розглядають як «другий спалах азбучної війни». Міністерська комісія забракувала проект (7 голосів проти 2, ще двоє утрималися) і, як наслідок, австрійське міністерство відмовилося від подальшого впровадження латинки, організувавши реформу кирилиці (усунення кількох літер, як-то твердого знака), яку втім також було скасовано 1861 року під впливом критики. (Згодом 1892 року реформу кирилиці в Галичині все ж було проведено, завдяки зусиллям, в першу чергу, Степана Смаль-Стоцького).

Певну підтримку задум Їречека здобув у російській частині України, де його потенціал хотіли використати для зменшення російських впливів. Наприклад, Михайло Драгоманов іноді користувався латинкою і навіть видав 1880 року латинізовану версію «Кобзаря» Тараса Шевченка. Слід зауважити, що драгоманівка (опрацьована Драгомановим реформа кирилиці) дозволяла перехід із однієї системи письма на іншу завдяки простій заміні знаків (тобто без багатозначностей).

Хоча ця абетка не здобула практичного визнання в 19 столітті, вона стала основою для подальших розробок української латинки в 20 та 21 століттях. Зокрема, сучасні неофіційні варіанти більшою чи меншою мірою збігаються саме з проектом Їречека.

http://latynka.tak.today