Вище по схилу від нового мурованого храму, біля цвинтара, збереглася греко-католицька дерев’яна церква, якою тепер постійно не користуються. Є дві легенди про те, як церква опинилася в селі Надрічне: перша з них розповідає, що мешканці села в 1777 році купили церкву в орендарів-євреїв з містечка Рогатин і відразу перевезли до Надрічного. Будівлю зібрали, очевидно, на місці попередньої дерев’яної церкви.
Друга легенда трохи містична. Церкву в розібраному вигляді везли в якесь село на території теперішньої Львівської області. В Надрічному, на схилі гори воли, які тягнули дерево, зупинилися і далі не рухалися. Люди сприйняли це як знак з неба і вирішили залишити церкву в селі і поставити на тому місці. Рік будівництва храму “1777” вирізьблений на одному з брусів зрубу.
Кажуть, що одним з перших священників у церкві був о. І. Литвинович – батько митрополита Спиридона Литвиновича. Тризрубна одноверха церква була парафіяльною (до неї належала філіальна церква з Урмані). Вхідну частину будівлі змінили, коли розбудували і надбудували присінок. Радянська влада в липні 1964 року примусово закрила церкву. Святиню не використовували за прямим призначенням до початку 1989 року.
Тоді громаді УГКЦ віддали в користування церкву, в якій 30 квітня 1989 року, після ремонту, провели перше богослужіння. Стара будівля фізично не могла вмістити всіх парафіян, тому громада почала будівництво нової церкви Святого Йосафата, яку освятили в 2000 році. Дерев’яна церква і двоярусна дзвіниця в Надрічному сьогодні може цікавити тільки туристів, які їдуть з Поморян до Бережан (або навпаки).
Фото 09. 11. 2013, Ігор Пунда.
Іконостас. З “Тернопільсько-Зборівська архиєпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм”
Схожі публікації
З Днем рятівника!
Надрічне, Костел
“Замість квітів – донат на ЗСУ”