Надрічне [зима 2010]

Широта – 49.536, довгота – 24.956.

Зима часом завершується воістину драматично і пафосно. От як зима-2010 для Надрічного на Бережанщині (793 жителі за останнім переписом, відоме з 1420 р., коли тодішнє містечко Дрищів отримало Магдебурзьке право). Лютневі густі сніги відрізали Надрічне і кілька навколишніх сіл від всіх доріг, потрапити в райцентр можливості не було. Люди з тиждень жили у сніговому полоні, деякі відчайдухи вибиралися на конях полями в Бережани – за харчами чи у термінових справах. Хтось під час одного з снігопадів поїхав в Надрічне на таксі – так воно там і залишилося на три дні, перетворившись на велику кучугуру. Лише 28 лютого, в останній зимовий день, дорогу до села було розчищено. Обабіч траси стояли білосніжні стіни. Хотілося в дитинство – які б шикарні замки можна було звести з цих снігових блоків!

Тим, хто добирається сюди з боку Бережан (що логічно), Надрічне презентує себе з найкращої сторони – ось вам горбок, а з нього все село як на долоні. Хіба от Золотої Липи, над якою і стоїть Надрічне, не помітно. З горбка я стару церкву і запримітила.

Але ще до церкви буде костел – відразу поруч з автобусною зупинкою. Знайти про нього інформацію мені поки що не вдалося – не допомогли й пошуки за старою назвою села, Дрищів (ох…). Зрозуміло, що це, найшвидше за усе, початок ХХ ст. Максимум – кінець ХІХ-го.

До церкви – кривими сільськими вуличками, і все вгору-вгору. Малоцікавий цементний кадавр нової церкви св. Йосафата (2000) залишимо для здивованного препарування прийдешніми поколіннями краєзнавців, подивимось на чепурну і на диво малобляшану Миколаївську святиню.

Те, що храм перевезли сюди з Рогатина, знає все село. І тому все село впевнене: в цій церкві хрестили Роксолану! Засмучувати надрічянців тим фактом, що Настя Лисовська народилася десь в 1506 р., а церква зведена в 1777-му, коли вже й правнуків Роксоланиних в живих не було, ми не будемо. Легенди часом – потужне джерело локального патріотизму, навіть якщо вони й помилкові. А церква й справді варта легенди: фантазійна форма дашка на ній і на дзвіниці, гармонійний бароковий купол додають храму мальовничості. Купол, щоправда, під бляхою, як і шатровий верх сусідньої дерев’яної дзвіниці, але стіни – стіни все ще дерев’яні, і навіть в вирви-око колір не помальовані. Надрічанці, ви молодці! А те, що двері чомусь яскраво-сині – ну, помилилися, буває. Ви ж виправитесь, правда?:о)

Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich за 1881 рік ніякого костелу в Надрічному ще не знає, згадуючи, що 101 місцевий католик на служби ходить до Біща. Проте згадує, що дрищани (предки надрічанців) непогані господарі і займаються доставкою каменю до гостинця.